Забезпечення харчуванням працівників сільськогосподарських підприємств, які виконують польові роботи, — доволі поширене явище. На практиці існують різні варіанти його реалізації: через їдальню сільгосппідприємств або через укладання договорів із закладами громадського харчування. Також відомі різні способи надання такого харчування та, залежно від них, різні підходи до оформлення й відображення його в обліку

На особливості оформлення та надання безкоштовного харчування й відображення в бухгалтерському та податковому обліку впливають такі фактори:

  • як організоване харчування (через власну їдальню або через заклад громадського харчування);
  • як надають харчування (як зарплатну виплату, додаткове благо чи окрему виплату для непрацівників підприємства);
  • кому саме надають харчування: працівникові сільгосппідприємства чи сторонній особі.

Тож, акцентуймо увагу на тому, чи є правові підстави називати безкоштовне харчування зарплатою та відносити його до складу заробітної плати (далі — «зарплатне» харчування).

Безкоштовне харчування працівників: як кваліфікувати

Порядок надання харчування працівникам сільгосппідприємства може бути врегульовано трудовим або колективним договором, а також конкретизовано розпорядчим актом керівника — наказом.

У наказі необхідно зазначити: список працівників, яких забезпечуватимуть харчуванням; протягом якого періоду та скільки разів на день вони харчуватимуться; на кого покладено організацію харчування (на власну їдальню чи за договором — на заклад громадського харчування); граничну вартість такого харчування.

Зазвичай «зарплатним» називають харчування, якщо його надання передбачено трудовим або колективним договором — у розділі, яким урегульовано оплату праці. По суті, це не зовсім правильно, такі виплати мали б потрапити до розділу «Соціальні гарантії», інакше складається враження, наче люди працюють за харчі.

Тож спершу проаналізуймо, чи є нормативні підстави для того, аби включати вартість харчування до складу зарплати?

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, далі Закон про оплату праці).

Зверніть увагу!

Зарплату виплачують за виконану роботу, а не як компенсацію (дотацію) витрат на харчування чи безкоштовне харчування працівників.

До складу основної зарплати згідно зі ст. 2 Закону про оплату праці належать:

  • основна зарплата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки), яка встановлюється у вигляді посадових окладів, тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок;
  • додаткова зарплата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці: доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
  • інші заохочувальні та компенсаційні виплати — виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами й положеннями, виплати в межах грантів, компенсаційні й інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Однак про які «компенсаційні й інші грошові та матеріальні виплати» ідеться? Відповідь на це запитання частково міститься в пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5 (далі Інструкція № 5).

Серед інших заохочувальних та компенсаційних виплат цей підпункт називає соціальні виплати в грошовій та натуральній формах, зокрема, оплату або дотації на харчування працівників, у т.ч. у їдальнях, буфетах, профілакторіях. Але Інструкція № 5 призначена для визначення показників фонду оплати у формах статистичних спостережень, і не використовується з метою визначення складових заробітної плати (п. 1.1 цієї Інструкції). Ба більше, вона вказує на соціальний характер виплати. Тому забезпечення працівників безкоштовним харчуванням швидше є соціальною виплатою, аніж зарплатою. Адже пов’язати харчування під час перерви безпосередньо з трудовим процесом і результатами праці доволі складно.