Трудове законодавство встановлює випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:

  • у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5 прим. 1 КЗпП);
  • у зв’язку зі службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).

Таким чином, компенсація вартості проїзду в решті випадків може здійснюватися за рішенням керівника підприємства та вважатися додатковим благом найманого працівника.

До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається сума доходу у вигляді додаткового блага (пп. 164.2.17 ПКУ).

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 ПКУ.

Зважаючи на те що проїзд найманого працівника до місця роботи й/або з роботи до дому не пов’язаний із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то в разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику сума такої компенсації обкладатиметься ПДФО на підставі пп. 164.2.17 ПКУ

За даними ГУ ДФС у Київській області

Бухгалтерський сервіс «Iнтерактивна бухгалтерія»